Я тебе не віддам або Про Хулію

 

“Дурень! Ідіот! Бабій! Придурок! Як я його ненавиджу! Ненавиджу і... і люблю! О-о-о-о!” – Маріса ПіаСпіріто бігала по кімнаті, люта як чорт. Вона розуміла, що в Пабло мозок знаходиться не там, де в нормальних людей, а між ногами, але його останній вчинок не ліз ні в які ворота! Коли Марі побачила його останню пасію,  то ледве не втратила дар мови: страшнішої дівчини (хоча щодо належності цієї Homo Sapiens до жіночої статі можна було посперечатись) в “Елітному шляху” не було за всю історію існування школи. В порівнянні з нею навіть старезна Хільда Акоста вигляділа першою красунею. А ім’я! Такого імені певно не було в усьому Буенос-Айресі: Хулія! Виглядала вона під стать імені: зростом ще нижча за Марі, на голові “вороняче гніздо” - перукареві, який створив цей шедевр, потрібно руки відрубати – брови кошлаті, зуби криві, як у кобили... Далі не буду продовжувати, щоб не дай Боже ця дівчина вам не наснилася вночі, бо, прокинувшись від жаху, не зможете заснути до самого ранку! А як вона одягалася! Коли вона вперше зайшла до класу, то Мія Колуччі – взірець моди та стилю усього “Елітного шляху”  ледве не втратила свідомість! Перший тиждень, кожного разу, коли Мія дивилася на Хулію, у неї починалася нестача кисню, але з часом вона звикла, як звикають до всього, навіть до самого жахливого. Чого тільки коштувала жовта футболка з трьома квіточками! Або шорти до колін з намальованими пір’їнками! Або блакитні бриджі з клітчатими відворотами, колись у дитячому садочку Соня хотіла натягнути на Марісіту такі ж самі, але та розрепетувалася так, що Соня з Пепою ледве не стали глухими! Або... Все, досить жаху! Звичайно, Марісин стиль не був ідеальним, але незважаючи на свою екстравагантність, речі Марі підбирала зі смаком. І якщо роман Пабло і Соль можна було пояснити тим, що ця повія йому давала (ну, взагалі-то не тільки йому, а майже всій школі “Елітний шлях”, але це так, ліричний відступ), то над причиною стосунків Пабліто і Хулії Марі ламала голову довгий час. Те що вони ґрунтувалися не на сексі було очевидно. І справа була не лише  в тому, що в жодного нормального хлопця, вибачте за таку вульгарність, але по іншому не скажеш, не встане на таке страхопудало, а в тому, що Хулія була забитою зубрилою, яка вважала, що одружуватися потрібно цнотливою.

Через це в бідненької Марісіти почав розвиватися комплекс неповноцінності. “Мене, Марісу ПіаСпіріто, проміняли на ДЕЩО невизначеної статі?! З цим не можна змиритися! І нехай  мене змусять голою пробігтися по вулицям Буенос-Айреса, якщо я не відіб’ю назад свого Пабліто!”

Маріса у нас, як ви знаєте, особа, що не буде сидіти, склавши руки, тому вона відразу вирішила діяти...

А тим часом Пабло сидів у своїй кімнаті наодинці і розмірковував над своїми проблемами. Він розумів, що любить зовсім не Хулію, а Марісу, але гордість не дозволяла йому повернутися до Спіріто. Він вже навіть не пам’ятав через що вони там посварилися, але факт залишався фактом – Пабло запропонував зустрічатися Хулії – новенькій, що прийшла на їхній курс. Про це він пожалкував мабуть вже через три дні. Та й справа була не лише в тому, що Пабло думав тільки про Марісу і не міг забути її ані на хвильку – в цьому він боявся зізнатися навіть сам собі. Просто наш Донжуан звик до інших відносин, а Хулія явно не була схожою на жодну з його дівчат, особливо в порівнянні з Соль було видно, що вона трохи “забита”. Як казав Лассен: “У нашого Пабліто не дівчина, а монашка, він поцілує її в щічку десь на третьому місяці зустрічання, так, старий?” Пабло з цим усім погоджувався, але покинути Хулію не міг, бо коли Марі бачила їх разом, то її аж тіпало, а Пабліто не міг залишити себе без такого задоволення.

Більшість дівчат було на боці Маріси, а з Мією вони останнім часом взагалі дуже тісно подружилися, хоча б по тій причині, що вони обоє терпіти не могли шльондру Соль. Коли Хулія зайшла до класу, бідненька Мія ледве не померла. Цього разу Хулія була вдягнута у форменну футболку (ну, знаєте, червона з джинсовим коміром і емблемою “Elite Way School”) і свої світло коричневі шорти із сріблястими пір’їнами, до того ж за плечима у неї висів здоровезний рюкзак (я знаю, що в “Елітному шляху” ніхто не носить сумок чи рюкзаків, але це для контрасту з іншими та для повноти образу) сірого кольору з оранжевими смугами.

-         О, Господи, кисню, мені кисню, - Мія трагічно заломила руки.

-         Мієчко, тобі не можна хвилюватися, це може погано вплинути на твою шкіру та волосся! – Віко турботливо підтримала Мію, щоб та не впала.

-         Дякую, Віко, але таке поєднання кольорів вб’є кого завгодно!

 Мія підійшла до Маріси:

-         Марі, люба, ти часом не знаєш, хто в цьому році переміг на конкурсі найгірше одягнутих зірок? – Мія навмисне говорила голосно і дивилася в бік Хулії.

-         Не знаю, вибач, але якби такий конкурс проводили в нашій школі, то я здогадуюся, хто б мав першу премію... –  Марі теж подивилася

на Хулію, але та демонстративно зробила вигляд, що нічого не помічає. Вона підійшла до Пабло і обійняла його. У Маріси аж рот відкрився від подиву. Цього вона просто так залишити не могла! Вона взяла в автоматі колу, а коли проходила коло закоханих “ненароком” вилила її на Хулію.

-         Дурна незграбо, дивись що ти накоїла! – Хулія почала верещати, як недорізане порося.

-         Вибач, люба, я розумію, що зіпсувала твій одяг, але я все компенсую, - Марі витягла з кишені 5 доларів, - ось тримай, за ці гроші ти купиш собі троє таких шортів, ще й на цукерки залишиться.

-         Ідіотко, на що ти натякаєш?!

-         На твій чудовий смак, красунечко!

-         Кретинко, ти досі кохаєш мого хлопця, та я тобі його не віддам! Ти бісишся, бо він обрав мене! Ти ревнуєш!

-         Кого? Цього татусевого синочка? Та й до кого? До такого страхопудала? Не сміши людей, моя люба!

-         А от і ревнуєш!

-         Та на біса мені хлопець з гомосексуальними схильностями! Ти, моя люба, на дівчину не схожа! Скоріше дещо середньої статі. Певно, коли Пабло тебе цілує, то уявляє на твоєму місці Томаса або Гідо! – сказавши це, Марі розвернулася й гордовито пішла геть. Останнє слово завжди залишалось за Спіріто.

Маріса сиділа одна в себе в кімнаті. Лухан, пішла гуляти з Маркосом, Фернанда з Мією поїхали по крамницям, а Лаура вчилася в бібліотеці. Раптом до кімнати залетів розлючений Пабліто.

-         А тепер, Спіріто, ти поясниш мені чому ти обізвала мене гомиком!!!

-         Пабліто, любий, я звичайно не можу стверджувати, що ти гомосексуаліст, варто лише згадати, що ти витворяв у ліжку з тією повією Соль, але гомосексуальні схильності в тебе є. Твоя остання е-е-е-е... Ну, дівчиною її назвати важко, скоріше це дещо середньої статі, наштовхує мене на думку, що скоро ти взагалі перейдеш на хлопців. Он подивись на Томі, такий гарнюній! Та й ти не гірший, - Маріса почала тягати Пабло за щоки, - очки блакитні, щічки пухкенькі, такий блондинчик, лялечка! Гомики таких люблять!

-         Я не гомик, Спіріто!!! – розлючено зарепетував Пабло.

-         Ну, не знаю. Щось я тобі не вірю...

-         А я зараз доведу! – Пабло повалив нічого не підозрюючи Марісу на ліжко.

-         Відпусти мене негайно! Я зараз покличу Бласа і скажу, що ти хочеш мене зґвалтувати! Пабло, негайно злізь з мене!!!

-         Репетуй хоч на весь “Елітний шлях”, мені байдуже! – Пабло почав цілувати Марісину шию.

-             Пабло, Пабло... Не треба... Будь-ласка! – Маріса не мала сил кричати, вона тонула в океані задоволення. Ніжні руки Пабло вже залізли їй під футболку і пестили тіло. Його поцілунки були гарячими і Марісі здавалося, що вона в раю. Та раптом двері у кімнату відчинилися (не лякайтеся, то був не Блас) і зайшла Хулія. Марі й Пабло відразу зіскочили з ліжка.

-         А де Лаура, мені потрібно... Пабло?! Що ти робиш?! О, ні! – на своїх коротких ногах Хулія викотилася з кімнати, а Пабло чкурнув за нею. Маріса спочатку стояла посеред кімнати, а потім сіла на підлогу і голосно розревілася. Вона плакала щиро і, можливо, дещо вередливо, як плаче дитина, коли в неї забирають улюблену іграшку. “Клята колобчиха! Курка обскубана! Покоцана  ідіотка! Щоб тобі все твоє рідке волосся повилазило!” – Марі пішла в вагончик і сіла на ліжко. Вона думала лише про Пабліто:

Amor de engano

Digo te odio

miento te extrano

Amor prohibido

Busco perderte

y mas te amo

Amor no ves

Me estas matando

Mi corazon, esta sangrando

 

Любов жорстока...

Я ненавиджу тебе

Та водночас люблю тебе.

Я забороняю собі думати про тебе...

Але не можу дочекатися моменту, коли тебе побачу

Я віддала тобі своє серце,

Воно твоє навіки...

 

На очі Марісі знову навернулися сльози. Та раптом двері відчинилися і до вагончика зайшов Пабло.

-     Ну що, скажена, через тебе мене покинула моя дівчина!

Сльози Марі миттєво висохли самі собою:

-         Боже мій, як це так, нашого місцевого бабія покинула дівчина! Який жах! Невелика втрата!

-         Спіріто, мені здається ти за мною вмираєш!

-         Йолопе, якого дідька ти мені здався?!

-         Точно вмираєш! Ти не можеш без мене!

-         Я ненавиджу тебе! Терпіти не можу! Йолоп! Кретин! Дурень! Бабій! Татусів синочок! Егоїст!

-         То чого ж ти сьогодні цілувалася з йолопом, кретином, дурнем і татусевим синком?

-         Ти сам мене поцілував!

-         Але ж тобі сподобалося!

-         Ти що здурів?! Самовпевнений індик! Це був один з найгірших моментів мого життя!

-         Марісо, я тебе люблю!

-         А я тебе ні!

-         Марісо, досить вже обману скажи правду!

-         А я й не обманюю, я тебе терпіти не можу!

-         Ти це серйозно?

-         Серйозніше нема куди! Йди геть! Телепень, ідіот, татків синочок! Геть! Геть!

Пабло опустив голову й понуро поплівся до виходу з вагончика. У Маріси знову почалася істерика.. “Через свою дурну гордість я можу втратити Пабліто!” – думала вона. Але такою вже була Спіріто! Вона ніколи не визнавала, що неправа. Вони з Пабло були двома дурнями, жоден з яких не міг визнати, що інший мав рацію. Кожен мав важкий характер, та врешті-решт хтось мав наступити на горло своєму “Я” і зробити перший крок. В цю суботню ніч Маріса довго не могла заснути, її душили сльози. В кінці кінців Марі піднялася з ліжка і навшпиньках, щоб не розбудити подруг вийшла з кімнати. Вона пішла на чоловічу половину і цим дуже ризикувала, адже її могли вигнати зі школи. Солдафон Фонт встановив диктаторські правила, а у неї було й так багато доган. Пабло тим часом теж крутився в ліжку, сон все ніяк не йшов до нього, а в голові боляче стукотіли слова: “А я тебе ні! Геть! Татусів синочок!”. Пабло був один у кімнаті, то ж йому не було з ким навіть поділитися своїми думками. Гідо завіявся до нічного клубу. Після сварки з Віко у нього взагалі знесло дах і він міняв дівчат кожен день, а точніше кожну ніч. Певно таким чином він намагався заглушити той біль всередині, але йому це не вдавалося. Томас поїхав до батьків, їм треба було провідати хворого дядька. Пабло вже закрив очі, як раптом двері тихенько прочинилися й до кімнати навшпиньках зайшла Маріса. Вона присіла на краєчок ліжка й нерішуче провела рукою по волоссю Пабло. Той зробив вигляд, що спить.

-         Спить... Спить мій хлопчик... Який ти гарний, коли спиш. Ти не ображаєш мене, не причиняєш болю, не волочишся за кожною спідницею. Як я тебе люблю! Ну чому моя дурна гордість псує мені все життя? Чому завжди, коли в нас все тільки налагоджується знаходиться якась Соль, Паула, Хулія, яка все псує? Я збрехала тобі, бо я втомилася терпіти цей біль. Я можу сказати тобі правду лише, коли ти спиш, і я буду впевнена, що ти не висмієш мої слова. Мені сподобалися твої поцілунки, це був найкращий момент мого дурного життя!

Тут Пабло не витерпів і відкрив очі:

-         Я все чув.

-         Пабло...

-         Марі, я ідіот, я татусів синочок, придурок і кретин, але дай мені шанс!

Пабло ніжно провів рукою по обличчю Марі, а потім невпевнено поцілував її. Вона палко відповіла на поцілунок. Спочатку в сторону полетіла футболка Марі, а потім все інше... Слів не було, бо вони не потрібні двом закоханим...

Ранішнє сонце розбудило Марі своїм ласкавим дотиком, а вона в свою чергу розбудила Пабло поцілунком ще більш ласкавим.

-         Може тепер ти знову скажеш, що це був найгірший момент твого життя, моя кицюня?

-         Не скажу, мій любий. Але май на увазі, якщо в тебе знову з’явиться якась кривонога Хулія, то твоя кицюня повибиває всі зуби і тобі і їй! А зараз краще поцілуй мене.

За першим поцілунком був другий і врешті-решт Марі знову опинилася в обіймах Пабло. Романтична ніч могла перейти в не менш романтичний ранок, але, на жаль, в житті ніколи не буває все гладко і ідилію зіпсував Гідо, що невчасно повернувся зі свого клубу. Та в житті наших закоханих буде ще багато таких ночей, бо більше ніяка кривонога Хулія не стане на заваді їхньому коханню.

 

 

                                                                                                                                                                                  By Анюта Bust@mante

                                                                                                                                                                                    (milly66@yandex.ru)